English (United Kingdom)Deutsch (DE-CH-AT)Ukrainian (Ukraine)Russian (CIS)

news blog logo
news menu left
news menu right
top news photography

Коктейль: Кабала, психология, хасидус, и разные приправы.

Рав Меир Брук. Персональный сайт о загадках и ресурсах еврейской традиции в современном мире для современного читателя. О воспитании, о каббале, о хай-теке, о внимании, о возрастных кризисах и т.д. Автор - работает над созданием русскоязычной еврейской общины в Jewish center of Brighton Beach - Бруклин, Нью-Йорк. Read more...

О взаимосвязях культурологии, Торы и сегодняшнего дня.
Автор: M. Bruk   
15.05.2007 00:00- 8мин. чтения

miriam_feyga

фікційність та контрфікційність, хідуш №2  
ХІДУШ№2
 
Европейська філософська думка блукає манівцями, тому що намагається формувати себе, спираючись на себе саму. Це називається апріоризм – метод самоаналізу науки. Філософія – це кульбіти в повітрі без точки опертя. Філософія намагається постулювати себе з позиції антропоцентризму, закорінености в людську екзистенцію. В філософській картині світу неодмінно є людина й є довколишній світ – це те, що можна емпірично відчути. Усе ж, що належить до сфери метафізичного, - полемізується. Позаяк достоту виміряти метафізичне неможливо, то й дійти згоди про те, яке воно й чи існує взагалі, – теж.
 
Б-г у цю систему координат вноситься остільки оскільки.
 
Згідно з Марквардом, після великих безглуздих кровопролитних релігійних воєн 17 ст. віра в доброго Вседержителя підкосилася. NВ: сталося це через запеклу християнську богословську міжконфесійну полеміку, до якої примішувалися, без сумніву геополітичні мотиви. Але, оскільки світочем людства з часів відродження й типу дотепер є Европа, то за її нусахом і вимірюється світовий щабель. Отже, Европа, яка отримала Тору в сильно видозміненому вигляді, а не пі-аль-пі, крім того, із абераціями в бік есхатологізму імени ап. Павла – сприймати світ «так, ніби його вже не існує», коли її сили вірити в цю фікцію вичерпалися, звинуватила у вибитому з-під ніг підґрунті не когось там, а самого Вс-вишнього. Раз світ, як було обіцяно, не руйнується, значить Той, Хто обіцяв це зробити, не існує. Приблизно те саме стається із капризною дитиною, коли їй тільки погрожують покарою, але ніколи не карають. Тоді вона звикає, що «нічого не буде» й сідає на голову. Батьків «ніби не існує».
 
В своїх любомудрствуваннях деякі европейські богослови постулюють думку, що Вс-вишній – виключно добрий, тому в Його світі не може бути нічого злого. Зло , на їхнє переконання, з’являється там, де є зіпсоване добро. Псування стається через гріхи людини. Тому, допоки є уявлення про оце віртуальне тотальне добро, тортурам піддається людина. Европейська думка не спромагається помислити, що в світі Творця може бути щось недосконале.
 
А ми-то знаємо, що насправді людина й являє собою конструктор. Унікальний конструктор, створений Вс-вишнім із закладеною в нього функцією самовдосконалення та виступання в ролі учасника діялогу з Творцем. І саме для того, щоби механізм працював, у нього закладено похибку. Людина не може бути ідеальним вічним двигуном – це було би нецікаво. Це було би подібно до перетікання рідини в сполучених посудинах – пусті колооберти біомаси в природі. Задаючи цьому світові похибку, Вс-вишній дає поштовх до розвитку, до процесу. (крім того, пор.: метод батога і пряника). Латиною це називається досягнення bonum через malum - добра через зло.
 
Пригадаймо історії з нашими праотцями, коли те, що мислилося як похибка, приводило до неперевершених результатів – крім низки історій із ротацією первородства, промовистий приклад – наше перебування в Єгипті – нічого хорошого, здавалося б. Доля народу під загрозою, купа жертв і втрат. Кому це потрібно? А тим не менше, це справило ефект проходження через горнило – зміцнитися в процесі перегонки через випробування. Взагалі, якщо прирівняти концепт випробування до malum, то це якраз та схема, що працює в більшості танахічних сюжетів.
 
***
 
Наприкінці 19 ст. про принцип похибки пише німецький філософ Файгінґер (Hans Vaihinger): помилка та істина належать до загальної номенклатури засобів, за допомогою яких відбувається зовнішнє програмування світу. Недоцільний засіб можна вважати похибкою, доцільний – правдою. Правдою називається найбільш успішна фікція. І все би добре, але й цей винахід зависає в повітрі, бо світ і далі уявляється некерованим, таким, що існує сам собою, а в ньому – людина. На місці топчуться через те, що Кормильця відпихнули набік, а послєвкусіє осталось. І по сьогодні основою наукового підходу є позапокладеність Творця, винесення Його за дужки. Ви, Тату, ідіть собі, а ми тут пограємося самі.
 
Усвідомлення того, що людина є творінням і завжди перебуває в зв’язку з Творцем, усвідомлення того, що в кожну мить буття Творець піклується про світ та оновлює його, надає йому сил для існування - застерігають людину від самомніння – впасти в крайність фараона та помислити, буцімто вона є самодостатньою, що вона сама створила себе та світ, сама є першопричиною всього. Словами рава Дашевського, людина має знати, що вона – гість у цьому світі, почесний гість у Самого Царя Царів, на почесній у Нього посаді – доглядача світу.
 
Із традиції ми знаємо, що світ не є досконалим (чи то через гріх Адама, чи то через швірат келім - як кому подобається, головне, що цей стан є наявним з початку творіння), тобто в нас нема ілюзії очікування, що світ прийме нас у свої вигідні обійми та буде до нас лагідним. Але це і не гностична крайність, що ось, всьо плохо й нема світла в кінці тунелю. Світові належить бути впорядкованим нами – відповідно до божественного задуму. Треба працювати, не покладаючи рук – саме так можна привабити благодать, якої пошукують християни. Браха не може спуститися на пусте місце, тільки на те, що є креативно створеним. Таким є закон Вс-вишнього для цього світу.
 
***
 
Есхатологічне бачення світу нам не знайоме. Ми знаємо, що Вс-вишній створив цей світ для того, щоби він існував довіку. Він дорожить ним і чітко пообіцяв, що вже за жодних умов не буде його нищити. (І то, якщо пригадати історію потопу, так нищилася не вся світобудова, а тільки біомаса, а небо й земля лишилися непорушними.) Про часи Машіяха є різноманітні версії, але в них жодним чином не йдеться про руйнацію світу – навпаки – про його виправлення, сутнісний апґрейд.
 
Це називається – відчуйте різницю: жити в світі, маючи за мету обробляти його та підносити на вищий рівень, освячувати (призначення людини за Торою) чи ж аскетично скніти в світі, який, буцімто, є обманом та належить знищенню (за апостолом Павлом). Будувати складніше, ніж руйнувати. Наскільки протилежне спрямування потенціялів та ставлення до ресурсів!
 
Европейська світоглядна думка робить великий loop – петлю – від заперечення світу – «так, ніби його не існує» (і травми внаслідок цього) - до заперечення Б-га. Зрештою, коли обидві фікції себе вичерпують, прогресивне людство стоїть перед новою модальністю. «Дійсність нагадує продукт, здобутий перегонкою фікцій». Для того, щоби існувати далі, потрібно створювати собі ілюзії доцільности. Звідси – фантоми різних –ізмів. Має бути якась вища мета, що виправдовувала би існування. Людина, позбавлена духовної пуповини, що поєднує її з Творцем, мечеться на місці, хапаючи повітря.
 
Атеїст – це не той, хто ні в що не вірить, подібно до того, як пішохід – це не антилижник. Атеїст – це той, хто приховує у що він вірить, ухиляється від патернів віри, які йому пропонує суспільство.
 
Філософія уже дійшла до того, що усвідомлює потребу в ізбавлєнії, дійсність перебуває в стані напруженого очікування. Найлегший вихід із протиречивости буття - мисленнєва втеча до фікції. Потрібно щось, що забезпечувало б ілюзію постійности. Бо в світі, що постійно змінюється, після точки, що позначена як temporal point of no return, тяжко втриматися, аби не знесло дах.
 
І при цьому важливо відзначити, що, крім віяла віросповідань, є ще царина фікцій, які на сьогодні набагато успішніше заступають нішу віри (в цьому пляні цей топос повністю відповідає тому, що називається «опіюм для народу»). В дрібній конкретиці повсякдення вони роблять свою вірну справу, виконуючи функцію релаксації, «редукцію складности», «квазифікації», стають прихистком сучасної людини. До прикладу: освіта, кар’єра, гроші, діти, служіння мистецтву[1] / сцені, науці, політика. Взяті окремо та доведені до самоцінности, ці речі самі стають фікцією, коли заміняють людині сенс її існування. На роботу та на навчання ходять не заради якоїсь мети, а тому що ця практика і є каркас існування. Забери її – і нема людини. Ці фікції – запорука автоматизму, ґарант того, що завтра мені буде заради чого прокидатися та буде привід, заради чого виходити з дому. 
Особливий стиль життя сучасної свідомости можна умовно позначити так: «відчуженість, що прискорюється». Відчуженість створює ілюзію комфортної відокремлености від загрозливого хаотичного плину довкілля. 

Демократія та гуманізм, у застосуванні до, наприклад, фундаменталізму та тероризму, є дитячими забавками, заслоною, затулянням долонею, яка діє – в пляні релаксації – досить ефективно. Саме тому, пише Марквард, в нашому столітті так легко не звертати увагу на дійсні жахи й лишатися з вірою в фіктивні цінності й навпаки.
 
***
 
Крім названих, є ще фікції, постульовані експертами.
 
Як пише Марквард, сьогодні «не постулюються постулати, а постулюються, а заодно й оплачуються постулюючі. Виникає спеціяльний фах із виробництва нових орієнтирів, із особливим відділом, що займається пошивом одягу з фікцій».
 
Рясні прояви цього можна побачити в ЗМІ: ток-шоу, куди приходять експерти та розповідають проблемним людям, як треба поводитися та вирішувати проблеми, тематичні передачі для домогосподарок, новини, де дійсність подається в уже препарованому вигляді, політичні ток-шоу, де, спостерігаючи за суперечками експертів, глядач переймає патерни сприйняття та аналізу, численні поради від зірок (від дієт і порад щодо моди до плянування родини й виховання дітей).
 
Всі ці явища вписуються в метафору гороскопу. 1) нам розповідають про те, як розташовані плянети, ми, звісно, в цьому не тямимо, тому сприймаємо на віру (в деяких ґазетних гороскопах буває така картинка – розташування планет – для переконливости), 2) нам пояснюють, що це означає, 3) нам радять, як поводитися, відповідно до цього розкладу.
 
Світ нагадує почуте слово. Життя і фікція вростають одне в одне так, що вже не можна відрізнити одне від иншого.
Як бачимо, є побутові фікції, ідеологічні фікції, світоглядні.
 
Людина готова зірватися на будь-який перший-ліпший спосіб, аби досягти інтелектуальної, чуттєвої чи ж бо принаймні фізичної нірвани.
 
***
 
Попередньо кажемо: наша відповідь на це – Тора і Талмуд. Але на цьому нічого не закінчується.
 
Як не дивно, деякі аспекти юдаїзму теж можуть виступати в ролі фікцій, як, наприклад, хумра або ж запекле розділення на пісочниці та гостра критика або щонайменше – зневага до не-свого табору (із того, що мені траплялося: хабадники проти Modern Orthodox («А вот с подстриженными бородами - вязанные кипочки - смешно их равами величать. Пусть самые умные и чудесные»), свіженькі баалей тшува – проти ґоїв (цей випадок був у мене на жж – одна пані наїхала за те, що я привітала своїх могилянських сокурсників-молодят із весіллям), харедім – проти університету та ин.)
 
Окремо взятий гіпертрофований аспект стає самоціллю і розриває здорові зв’язки людини зі світом, огортаючи її в непроникний кокон, у якому вона досить комфортно почувається, бо у неї є своя міні-ціль. Фікція полягає в тому, що за цією підстановкою людина не бачить більшої цілі. Є лише моя правда. Але вона «лише» – тому що я не хочу визирнути назовні, напрягтися, щоби квестіонувати (to question) себе, наскільки це органічно відповідає тій лінії, якою мене веде Творець.
 
Одним словом, готових відповідей немає. І навіть коли людина прийшла до істини – Тори – це не дає їй автоматично відповіді на всі питання. Це не гра в лябіринт із дитячих журналів. Ми пам’ятаємо, що Творець створив людину для того, щоби провадити з нею постійний діялог – із кожною. Саме тому зіслизання в автоматизм і фікції – це заслона від Творця. Тільки та людина, що ясно усвідомлює, що її свідомість є частково хибною (в ній є сліпі місця, простої і т. д.)та потребує дальшої організації, живлення, осмислення, виховання тощо, спроможна рухатися далі. Коли ми прийшли до певної правди – отут і є засідка – небезпека підсісти на фікцію. Коли ми приймаємо певну віднайдену правду за остаточну станцію призначення, ми застопорюємо дальший рух.
 
Очікування на ізбавлєніє не має вести до ілюзії, що прийде універсальне рішення. Треба не хапатися за щось одне, а брати дієві речі від усіх хідушів, що трапляються в досвіді, й синтезувати їх.


[1] Саме мистецтво чомусь бачиться Маркварду як вимір, у якому можна віднайти реальність.
 

Наши спонсоры:

Баннер
Баннер
Баннер


Реклама:    

Все права защищены 2010-2020. © Рав Меир Брук (из Бруклина) | Об использовании моих публикаций.